Роздум

Життя моє дивне, неначе наснилось,

Чого ти так швидко під гору скотилось?

А думи і мрії над полем зависли.

Чого ж мені серця до болю не стисли?

Щоб жив і не п’явся, усього боявся,

Щоб горбився-гнувся, а думать не брався,

Щоб плани партійні звитяжив удвічі,

Щоб правди ніколи не мовив у вічі,

Щоб цвів, як похвалить начальство пихате,

Радів, що не вигнали з власної хати,

Радів, що не слухав пісні наші вільні,

В’язниці не знав і не вмер в божевільні...

Нічого не бачив, нічого не вдіяв.

А думи і мрії вже вітер розвіяв.

Лютий 1993 р.