Фантазія

Закохаю, зацілую, замилую,

Як зустріну - вже не відпущу!

І пізнаєш ти тоді мене другую

У обіймах літнього дощу.

І заплачу, і сльозою тебе вмию,

І від болю давнього зцілю,

А своїм волоссям довгим вкрию,

І промовлю: Я тебе люблю!

Знаю, буде це колись, а не сьогодні,

І на долю гріх нам нарікать!

Бо усі шляхи незвідані Господні,

Нам лишилось трохи почекать.

Але вже тоді , як дочекаюсь,

Закохаю в ніжності душі,

Знаю, що згрішу і не розкаюсь...

І про це писатиму вірші.